Синдром Ді Джорджі

Синдром Ді  Джорджі

(велокардіофасціальний синдром; гіпоплазія тимусу і пара щитовидної залози; синдром третього і четвертого фарінгельних мішків; синдром конотрункальної аномалії лиця; синдром делеції 22q11.2)

Шифр МКХ-Х — D82.1.

OMIM 188400.

 

На 2012 р. поширеність первинних імунодефіцитів (ПІД) у більшості країн Європи становить 1 на 100 тис. населення. В Україні, згідно зі щорічними звітами головних спеціалістів МОЗ України з питань клінічної імунології, під спостереженням обласних дитячих імунологів перебуває близько 1 500 дітей з ПІД, а на обліку в обласних клінічних імунологів, які обслуговують дорослих, в 2011 р. було 120 осіб, у 2012 р. – 134 особи з уперше виявленими формами ПІД, що становить 0,3 на 100 тис. населення.

Однією з форм первинного комбінованого імунодефіциту є поширене хромосомне захворювання – синдром Ді Джорджі (СДД) – синдром делеції 22q11.2 (велокардіофаціальний синдром). Класично це ПІД із дефектом клітинної ланки (Т-ланки) імунітету, що асоціюється з вродженими вадами серця, аплазією або гіпоплазією тимусу та паращитоподібних залоз CAТCH-cиндром). Крім того, часто виявляють аномалії скелета, обличчя, нирок, розколину зіва, затримку фізичного розвитку, когнітивні та психічні порушення. Частота дефекту Т-клітинної ланки імунітету становить 5–10% від загальної кількості ПІД. СДД у середньому спостерігають із частотою 1 випадок на 2 000–4 000 живонароджених дітей. В Україні виявлені діти з цим синдромом, у яких діагноз підтверджений результатами молекулярно-генетичного дослідження.

Уперше цей синдром у 1968 р. описав дитячий ендокринолог Angelo Di George, у зв’язку із чим синдром і отримав свою назву. На сьогодні відомо, що етіологічним фактором синдрому є делеція центральної ділянки довгого плеча 22 хромосоми. Унаслідок мутації відбувається порушення органогенезу третього і четвертого глоткових мішків, із яких формуються тимус і паращитоподібна залоза та ін. У більшості хворих розвиваються ектопічно розташовані фрагменти тканини тимуса і паращитоподібних залоз. Унаслідок їх розростання в старшому віці спостерігають мимовільну ремісію ознак імунодефіциту.

Проявами СДД є аплазія або гіпоплазія паращитоподібних залоз, яка спричинює розвиток гіпокальціємії, що зумовлює появу судом у дітей у перші години життя. Маніфестацією аплазії або гіпоплазії тимусу є порушення диференціювання Т-клітин і зменшення їх кількості в периферичній крові. Лише в 1% пацієнтів з аплазією тимусу Т-лімфоцити відсутні. Зміна кількості Т-лімфоцитів порушує нормальну відповідь організму на антиген; кількість В-лімфоцитів залишається в межах норми. Це призводить до виникнення частих вірусних і грибкових захворювань з особливо тяжким перебігом у ранньому дитинстві. СДД може бути неповним, коли функція Т-лімфоцитів зберігається, або повним, при якому функція Т-лімфоцитів повністю втрачена. Гіпокальціємія може стати причиною вторинного синдрому подовженого інтервалу QT, шлуночкових аритмій і несподіваної серцевої смерті.

Критерії діагностики

 Клінічні:

 - Природжені вади серця за конотрункальним типом (truncus arteriosus, тетрада Фалло, аномальна дуга аорти, аберантна права підключична артерія).

 - Гіпокальціємічні судоми (тетанія).

 - Дизморфічні аномалії обличчя: гіпертелоризм, мікрогнатія, короткий фільтр, антимонголоїдний розріз очей, вузькі очні щілини, наявність розщілини м'якого/твердого піднебіння. Можлива наявність інших аномалій: трахео-езофагальна нориця; атрезія стравоходу; аномалія мімічної мускулатури; дефект діафрагми; дивертикул Меккеля; патологічна ротація кишківника; неперфорований анус; гідронефроз.

 - Гіпоплазія тимусу (підтверджена інструментально).

 - Затримка психомовного розвитку.

 - Рецидивуючі бактеріальні, персистуючі вірусні, грибкові інфекції на перших роках життя.

 - Автоімунна патологія, яка формується в більш старшому віці.

До основних спеціальних лабораторно-імунологічних і молекулярно-генетичних діагностичних критеріїв належать лімфопенія, зниження кількості CD3+-лімфоцитів, зниження проліферативної відповіді на дію основних міогенів – фітогемаглютиніну і конкаваліну в реакції бласттранформації лімфоцитів, зниження продукції деяких цитокінів, гіпокальціємія протягом 3 і більше тижнів, яка вимагає корекції рівня кальцію, делеція хромосоми 22q11.2.

Наявність синдрому Ді Джорджі можна запідозрити іще в антенатальному періоді. В другому триместрі вагітності під час УЗД вияляють характерні аномалії розвитку серця, судин і твердого піднебіння. Для підтвердження діагнозу необхідно виконати флюоресцентну гібридизацію in situ, або FISH (fluorescent in situ hybridization) з ділянками ДНК клітин, отриманих при амніоцентезі на 14 тижні вагітності. Результати методу FISH підтверджують синдром Ді Джорджі в 95% випадків.

Диференційний діагноз: Окуло-аурікуло-вертебральний синдром; Хромосоми 18 трисомії синдром; Діабетична ембріопатія; Фетальний алкогольний синдром; Ретиноїдна ембріопатія; Цельвегера синдром; Велокардіофаціальний синдром; Dup (1q)-синдром; Del (5p)-синдром; Dup (8q)-синдром; Del (10p)-синдром; Del (22q)-синдром.

Тип наслідування: більшість випадків спорадичні, але вертикальна та горизонтальна передача описані. Співвідношення статей:  Ч 1 : Ж 1.

Лікування передбачає проведення консервативної терапії, спрямованої на профілактику та лікування інфекційних ускладнень: антибактеріальна терапія при наявності частих рецидивів хронічних вогнищ бактеріальної інфекції курси антибіотиків широкого спектру дії. Препаратами вибору є сульфаніламіди, щоденно, постійно. Корекція дози проводиться індивідуально в залежності від проявів інфекційного синдрому. Альтернативні препарати: напівсинтетичні пеніциліни, пеніциліни пролонгованої дії, цефалоспорини I або II покоління, макроліди. Противірусні препарати - при вірусних пошкодженнях. Протигрибкові препарати - за умов мікозних ускладнень. Також проводять корекцію вроджених вад, гіпокальціємії препаратами кальцію та вітаміну D. Прийняття рішення щодо призначення препаратів імуноглобулінів у цих хворих не залежить від рівня IgG у крові, а частіше зумовлено тяжкістю інфекційного синдрому. Метою радикальних методів лікування ПКІД є усунення наявного дефекту імунної системи шляхом таких втручань, як трансплантація .Лише у випадку тяжких проявів синдрому рекомендована трансплантація стовбурових клітин кісткового мозку та тимусу (показана до 5% хворих).

Прогноз і якість життя у хворих із СДД залежить від клінічних проявів, ступеня тяжкості дефекту, необхідності та можливості корекції кардіальних, ендокринних та імунних порушень, лікування та профілактики інфекцій як основного клінічного синдрому, а також інших асоційованих захворювань.

Причинами смерті можуть бути інфекційні ускладнення та декомпенсація тяжких інкурабельних вад серцево-судинної системи. Згідно з результатами досліджень, що раніше буде повністю нівельовано або зменшено вираженість вад розвитку, то більше шансів на відносно сприятливий прогноз для життя; після досягнення 5-річного віку прояви СДД поступово нівелюються.

 

Реабілітація та профілактика

 - Повноцінне збалансоване вітамінізоване харчування, збагачене кальцієвою дієтою.

 - Достатній відпочинок, сон, дозоване фізичне навантаження.

 - Обмежена інсоляція.

 - Профілактика травматизму.

 - Дихальна гімнастика (при наявності хронічної бронхо-легеневої патології).

 - Показана вакцинація згідно календаря щеплення (за виключенням живих вакцин) та додаткова вакцинація кон'югованими вакцинами проти пневмококів, менінгококу, Haemophilus influenzae b, а також щорічна вакцинація проти грипу.

 - Вторинна профілактика, бактеріальних вірусних та грибкових інфекцій (за показами).

 - Санаторно-курортне лікування - в періоді ремісії інфекційних, автоімунних, неврологічних ускладнень (щорічно).

На диспансерному спостереженні хворі на синдром Ді Джорджі знаходяться в лікаря-імунолога по життєво. Постійний клініко-лабораторний контроль лікаря-імунолога - частота оглядів 1 раз щомісяця місяців до досягнення ремісії, а за умов ремісії інфекційних, автоімунних хвороб, неврологічних проявів - 1 раз на 3 місяці протягом життя.

Неонатологический центр

logo.jpg

Материалы для скачивания